Одесита Валентина Глушка називали "людиною №2" після Корольова. Він з дитинства чітко знав, чим займатиметься.

У свої 15 років він уже листувався із засновником теоретичної космонавтики Ціолковським, а в 16 написав книжку, де чітко описав способи колонізувати Марс і Венеру.

Для когось це звучало як фантастика, а юнак розумів: щоб дістатися до омріяних планет, потрібні всього-на-всього надпотужні двигуни. Вирішення цієї проблеми він і взяв на себе. Уже перше дітище – двигун на рідкому паливі міг підняти 175 кілограмів.

Молодого інженера швидко помітили й поставили у тандем з іншим українцем – Сергієм Корольовим. На цій парі трималася вся космічна галузь Радянського Союзу – вихідець із Житомира проектував ракети, а Глушко – мотори для них.

1945 року одесита відправляють в окуповану Німеччину подивитися на трофейні ракети "Фау". Глушко був приголомшений: німці на декілька років випередили радянські розробки. Повернувшись додому, пообіцяв собі будь-якою ціною перегнати ворога.

Працював без відпочинку: перший супутник полетів саме завдяки його двигуну, за декілька років — дослідницька станція на Місяць та Венеру. Що й казати, навіть Гагарін та перша орбітальна станція теж вийшли в космос завдяки одеситу.

Останнє його творіння – велетенська ракета-носій "Енергія", що вивела у космос орбітальний літак "Буран" – аналог американського шатла. Двигун зміг підняти тоді рекордні 740 тонн. Якщо порівняти цей показник з першим двигуном на початку кар’єри, то Глушко перевершив свій результат у 4 тисячі разів.

До речі, ідея легендарної станції "Мир" теж належить йому. На ній майже 10 років безперервно жили космонавти, які провели 23 тисячі експериментів.